Із сотен якостей душі, що у нас
Я бачу лише сяйво дивовижне.
Яким не був би простір, вимір, час, -
Я бачу точну і реальну цінність,
Коріння предків і сучасний плин,
Слов’янська міць і волелюбність скіфів
Дають мені відчути, що я – син
Народів, не належучих до міфів.
Величною із серед тих є сил,
Що в нас самих захована минулим –
Це особлива кров у руслі жил,
Це та культура, про яку забули.
З часів прадавніх, сивих і відтак,
Культура – термін особливий.
Її не полоняє символ, знак,
Лише слова слугують їй за диво
Культура – це тактовність срібних слів,
Спокійний тон із кожним у розмові,
Освіченість, можливо, примітив,
Та етика лежить у їх основі.
На жаль, розбита вщент відкритість наших дій.
І час для розквіту ще десь у лабіринті,
Хоча підхід до нього – шлях надій,
Щоб зрозуміть єство своє у світі.
А от Європа – древній континент,
Її культура справді досконала.
Мистецький потяг, мудрості акцент -
Ці свідчення їй атрибутом стали.
Столітня брама величавих дум
Була оновлена реаліями волі.
В них – радість, біль, любов і сум,
Що грають пожиттєві свої ролі
Ідуть Вкраїною, як долі щирий дар,
Змальований поезіями мрії,
Якою вміло
Володів Кобзар,
Вселяючи в серця святі надії.
Читаючи “Кобзар”, відкрий себе,
Знайди свій світ дорогою будення
І віру май, що лиш добро прийде,
Бо віра і добро свободу стелять.
За самостійність ще боровсь Богдан –
Славетний гетьман волі України,
Щоб розірвать невільницький аркан.
Була мета, та не було причини,
Щоб воля і народність розцвіли
Й пшениця зріла під блакиттю неба,
Щоб землі незалежними були
Потрібен сильний дух і віра в себе.

Союз – зібрання культових країн,
Які в окремий час свою тримали першість,
Мов пахощі солодких вин,
Зливаються в букет хмільний і терпкий.
Окремо взявши ці країни в зір
І розірвать тяжкі кайдани часу –
Скрізь світ у війни і скрізь нього в мир
Окремий край носив свою прикрасу.

Ось ясно бачиться Італії буття,
Країни благородного металу.
В добу Імперії і воїнських звитяг
Культурного піднесення пізнала.
Пізніше, повз ланцюжний ряд століть,
Італія у хвилі Ренесансу
Відкрила геніїв великих в певну мить
І стала їх святинею – палацом.
Скарби мистецтв поповнюючи, світ
Знайшов Америку в Колумбовій пригоді,
А ще залишила Італії свій слід
Легка мрійлива посмішка Джоконди.
Шедевром живописець поколінь
Ховає у своїм портреті ясність,
Характер роздумів, що подолає тінь
Й війне осяянням у вир прекрасний.
Іще багато золотих віків
Таэмна усмішка, що на її обличчі
Нестиме чари ті, що зобразив
На полотні митець да Вінчі.

Роботи Мікеланджело живуть,
Як символи Флоренції, устелять
Фігур пророків неосяжну путь
Все фресками “Сікстинської Капелли”

Відроджується звук в пізніший рік
У темній аурі перлинного “Ла Скала”,
Де арії шедеврів мають блиск,
Який летить зі сцени в пишні зали.
Палац Ла Скала, ось тобі мій гімн,
Твоїй магічності у номері “da cafa”,
Архітектурі величавих стін,
Що прийняли коловорот талантів,
Їх голоси здіймались в простір шат,
Не відчували й порошинки тверді,
Бо їхнім домом був музичний сад,
Що створений Джузепе Верді.
Його творіння – безліч розмаїть,
Відомих через віртуозний пафос
На всю Європу і широкий світ
“Оберто”, “Реквієм”, “Отелло” і “Фальстафа”...
І за часів вже нашого життя
Ці стіни чули тенор Павароті,
Його діапазон, його лиття,
Найбездоганніше у кожній ноті.
То ж серце і душа, що рветься з пут –
Єство духовне і культурне, стале,
А центр опери в Європі саме тут,
В Італії, в Мілані, у Ла Скала.

На масу див багатий ще цей світ
І до Парижу нас веде культура,
В країну кутюр’є, де моди хід,
Де створюються сукні і парфуми.

Чарівна Франція, ти вічно молода,
Ти – вечори під звук акордеону,
Легка дівоча шармова хода –
Скарби твої відомі, неповторні.
Мільйонний пляж, чим славиться Марсель,
І форт ваш Бард – столітній сторож хвилі,
І вишуканий оксамит – Шанель,
Будинок грації парфумів індустрії.
Діор, Карт’єр – відомі імена,
Творчі історії в мистецтві бездоганнім.
Натхнення спільне, магія одна –
Це ніжність шовку у п’янкім коханні.
Колекції елітні: від кутюр,
Прет-а-порте – престижні, елегантні
Беруть свій вихід з почуття “l`amoure”,
З сердець дизайнерів, в полоні його влади.
Сонорна мова, наче шлях до мрій,
Звучить із уст красунь, що у Парижі,
Підкреслюючи їх тінистість вій
І їх обличчя благородні й ніжні.

Прадавній хід залишився в тіні,
До нього Греція належить величава,
Відома міфами, що в пам’яті землі,
Колись зароджували славу цій державі.
Свої боги та історичний плин,
Поеми “Одісея” й “Іліада”,
Своя краса, що біля Дельф Афін,
Своя традиція – вести Олімпіади.
Вгамовуються війни і Арес
І у спортивнім дусі мир буяє,
Бо править іграми володар – Зевс,
Культуру тіла людям впроводжає.
Вогонь Олімпу у руці людській
Несуть із гордістю, з піднесенням у серці,
Запалюючи у наш час хиткий
Вогонь надій і цінностей безсмертних.

Прийме і Україна цей вогонь –
Священний символ, миру нездоланність.
Людьми передававсь в долоні із долонь,
Єднаючи народи у сучасність.

Відчуло полум’я крізь факел мужню міць -
Брати Клички взяли його у руки –
Духовно високо до неба піднеслись,
Вслухаючись в народні славні звуки.
Прадавній символ у руці думок,
Роман Пономарьов несе його відкрити.
І кожен його крок – мисливий крок,
Немов у шахах ,точний і логічний
Шахіст передає цей шар до рук
Тендітній Лілії у сяйві ніжних грацій,
Бо кожен її рух – чарівний рух
Вона запалить полум’я прекрасне.
Нехай воно горить у кожнім з нас
Теплом і світлом нації єднає.
Нехай існує всюди й повсякчас
Як знак про мир у майбуття лунає.

Та ще релігія – тисячоліть прогрес,
Похід в ім’я та справедливість Божу.
Священним символом його був хрест,
Що вів людей по істинній дорозі.
Я вірю, що Європа і весь світ
Колись візьме за суть святе Писання,
Дотримуваний буде заповіт,
Де мудрість, і добро, й кохання.
Всі форми поглядів складних думок,
Як наш світогляд неймовірно різний,
І з кожним пізнанням є крок
У світ гармоній волі, естетизму.
Весь досвід етносу і мудрість, і прогрес –
У розумі людськім шлях досконалий,
Знаходячи в буденні сенс.
Дорогу стелить в невідкриті дані.
Шукає в недосяжжі Макрокосми,
Ціну прозору релігійних віршів,
Шукає те, що ще не відбулось,
Але відбудеться, прорізуючи тему.

Здійми повіки й глянь на небеса!
На це склепіння в сонячній заграні
Яке це диво – істинна краса,
Відповідаюча простій моралі.

Культура – сила ціннісних основ
На благо днів майбутнього Вкраїни.
Пануючими будуть лиш любов,
Краса традиції, а в центрі їх – людина.
З Європою ж єднає нас та річ,
Що ми живемо на одній планеті,
Однаково приходить день і ніч, Чернявський Олександр
Країни всі у спільнім континенті.

То ж квітне хай життя у кожну мить,
І побратимство з часом не зав’яне.
Народ Європи вміє миром жить,
То ж вміють це робити і слов’яни.

Культура, спорт – це те, що всіх єднає,
І через відстані той шлях нам прокладає,
Що відкриває і серця, і душі,
Що послом миру завжди бути мусить.
Згадаймо перші Олімпійські ігри:
То ж греками задумані вони,
Війну щоб відвернути громадянську.
І примирити до пори.
І так з тих пір й до наших днів ведеться,
Що спорт завжди поєднує народи:
Живе Кличко в Німеччині – за Україну б’ється.
Для неї він виборює всі нагороди.
Десь пісня затужила у Канаді,
Як чайки крик, відлуння давнини...
То слово мови рідної крилате
Виводить візерунки чарівні.
А дні культури, чи “Роки культури”,
Які проводять в Україні неодмінно.
Нам росіян представили традиції, натуру.
А зараз з Польщею нас познайомлять непримінно.
І хай пройдуть роки, тисячоліття,
Співців народної краси ми не забудем.
Для нас Адам Міцкевич – діамант коштовний,
А для поляків наш Шевченко – незабутній.
Єднають ці невидимії ниті
Серця і душі, й сили всіх народів,
Які живуть на всьому білім світі,
Які є друзями, а чи – напроти.
Обмінюються вічними думками
Поети, музиканти, співаки,
А в них – усі народи поруч з нами,
Історії і миті, і віки.
То ж краще хай таким єднання буде,
А не протистояння і культур, й народів
Нехай ніколи не забудуть люди:
Культура й спорт – достойні нагороди.

Предмети: Українська література