Обласний етап

Філь Ганна 

Дата народження 10.07.1991 р.

Переможниця обласного конкурсу «Кобзар в нашому домі», номінація авторська поезія, 2009.

Шевченківське кохання

Яка чудова весняна пора буває:

Усе цвіте, і квітне, і буяє,

Кохання ніжно серце заповняє,

Душа після зими, мов оживає…

У русі прагне жити тіло,

А розум про кохання сміло,

Про ласку й ніжність думає дівчина,

Як у Шевченківській поемі «Катерина».

Кохання палке мала молодиця,

Бажала із коханням одружиться,

Та не судилось щастя на її дорозі:

Зустріла горе на своїм порозі.

Любилась із москаликом до ранку,

І цілувала ніжно до світанку,

Оті вуста, що згубними були,

Що довели дівчину до біди.

А потім серце в грудях калатало…

А під серденьком немовля зростало.

Те немовля було нежадане у світі,

І очі Катрі – тугой оповиті.

Скінчилося життя для Катерини.

Та біле тіло не зустріло домовини:

Поринуло в глибоку синю воду,

Подарувавши їй на віки вроду.

Шкода. Шевченківське кохання не щасливе,

Хоч і безсмертне, ніжне та мрійливе.

Його «Лілея» прикладом слугує,

«Причинна» й досі по землі крокує…

Ось так блукають героїні у поета,

У пошуках любовного сонета.

Мілєвська Наталія

Спасителю мови

Між закріпаченого люду

Де сльози, горе і біда

Спаситель нашої жив мови.

Він врятував її. Жива!

Хоч не було у нього долі,

І волі також не було,

Несправедливості і болі

В його душі чуття жило.

Не був почесним дворянином,

А сиротою, кріпаком.

Бувало, сяде попід тином

І засинає над рядком,

Або у бур`яні співає

(Хороший в нього голос був),

А може, Отче наш читає,

Щоб хто не бачив, чи не чув

Малого сироту-Тараса.

Страшне робилось на селі.

Він плакав, але він старався,

Щоб всі щасливі в нас були.

Не тільки це село страждало,

А навіть Україна вся.

Багатіям було все мало,

Хоч їм належала земля

І вся недоля українців...

А він писав і у неволі

Для бідних, кріпаків усіх.

Вірші ті досі повні болі

За бідних і іще за тих,

Хто мучився за матір нашу,

За Україну молоду,

І хто поліг проти царату

В кривавій битві, в тім бою…

А він писав для українців,

А він писав проти царя ,

А він страждав заради волі,

Щоб українськая сім`я

Щасливою була довіку...

З дитинства мріяв малювати.

Бувало сяде біля хати

Або залізе в бур`яни,

Щоб хто не чув, чи не побачив…

Малює він і тихо плаче.

Малюнкам тим радіє тихо,

Немов зовсім не вкралось лихо

У закріпачене село,

Та, мабуть, чудо все ж було...

І мати Божа сиротину,

Немов малесеньку дитину,

В велике місто привела.

Він малярем там мріяв стати,

Щоб міг спокійно малювати.

Про волю мріяти – не мріяв,

Та друзів Бог його задіяв.

І воля-вольная здобута!

А він, поезієй прикутий,

Лише про Україну милу

Писав, писав і тихо мріяв,

Що прийде час. На ворогів

Впаде велика кара Божа.

,,А може, Господи, а може...”

Він виріс у тяжкій неволі

Та Бог був з ним,

Поета доля одначе завела в біду,

Та він поет:

–        Я віднайду

Шляхи до волі України.        

Вже написав про Галайду

І про Ярему, і про Катрю.

Я зараз навіть і не втраплю,

Про що іще розповісти,

Я слів не можу віднайти.

Він патріот, і для народу

Готовий був в вогонь і в воду

Ступити сміло, без вагань

І без найменших сподівань

На милість панства...

Його в солдатчину заслали,

Поета душу катували

В тюрязі темній і глухій,

Немов у пропасті німій.

Шевченко прагнув до свободи

Свого кріпацького народу,

Та все ж надіявся на краще,

Що вирвуться з страшної пащі

І пропадуть усі пани...

Ми завжди будем пам`ятати

,,Садок вишневий біля хати”,

Що серед сіл цвіте донині

На нашій славній Україні.

В оселю кожну українську,

Нехай летить без перепон

Звучати слово Кобзареве.

* * *
Хай вічним буде цей закон